Історія кафедри української мови та літератури

Автор: nvk3.

( 7 Голоси(ів) ) 

Кафедра української мови та літератури розпочала роботу у складі: Рацідло Раїса Іванівна, подружжя Пастухів - Олександр Панасович та Галина Миколаївна, Сеник Світлана Василівна, Голобродська Галина Степанівна, Слісарчук Надія Федорівна, Поляк Олександра Леонідівна, Мельник Людмила Сергіївна.

 

Окремою кафедрою працювали вчителі російської мови та зарубіжної літератури, а саме: Войціховська Галина Василівна, Мариняк Людмила Борисівна, Ковальчук Людмила Ярославівна, Гуляк Ольга Василівна.

 З тієї пори багато чого змінилося", — сказала в інтерв’ю Ірина Віталіївна Валовина, яка пропрацювала в цьому закладі рівно 30 років. З особливою теплотою згадує Ірина Віталіївна про те, як всі молоді вчителі (а до новозбудованого НВК перейшли з інших шкіл саме молоді спеціалісти) однією дружною родиною працювали і розбудовували заклад. Про те, як не було сучасних засобів для проведення уроків та позашкільних заходів, все трималося на ентузіазмі та творчості вчителів. Особливо запам"яталися театральні постановки, які вчителі-філологи сворювали самотужки - були і режисерами, і постановниками, і акторами...Зокрема, Ірина Віталіівна згадує п"єсу "Фараони", яку готували всі разом. В актовій залі ніде яблуку було впасти - повний аншлаг...А щирі оплески - найвища нагорода за виконану роботу. Спільна прця згуртувала кафедру української мови та літератури і зарубіжної літератури, жоден захід не відбувався без майстерності та творчості цих вчителів: різноманітні тематичні КВК, всілякі конкурси, тижні, приурочені до якихось дат чи персоналій...Учням було цікаво працювати в такій атмосфері, вони були максимально задіяні у всіх заходах. Ірина Віталіївна з теплотою згадує своїх колег - наставників, які завжди допомагали та передавали багаторічний досвід молодим спеціалістам. У важкі 90-ті роки, коли не було достатньої матеріальної бази, умов для повноцінної роботи, та й заробітну плату не виплачували - сумнозвісні взаємозаліки змушували вчителів кафедри ще більше згуртуватись та ділитися всіма напрацюваннями. Ірина Віталіівна згадує, як всі вчителі - мовники підтримували один одного, не було жодної конкуренції чи неприязні. Особливо кафедра української мови і літератури та зарубіжної літератури згуртувалася завдяки голові кафедри Ткачук Світлані Василівні, яка організувала роботу кафедри, об"єднала вчителів і навчила працювати в команді. На запитання "Чи шкодує, що обрала професію вчителя ?", Ірина Віталіївна , не роздумуючи, відповіла:"Ніколи не шкодувала про обраний шлях, подобалось те, що робила, була закохана у літературу, дуже багато творів знала напам"ять...

Галина Степанівна Голобродська присвятила своїм вихованцям 34 роки життя, з них 26 - у рідному Волочиському НВК. Галина Степанівна разом з іншими вчителями готувала новозбудований заклад до нового навчального року, всі працювали з ентузіазмом та гарним настроєм. Далі,як згадує вчителька, розпочався навчальний процес у дружному колективі та з чудовою адміністрацією: Ревуцьким В.В., Гуляк О.В.,Пастухом О.П. та Савчук Л.М., які завжди підтримували та заохочували вчителів. Галина Степанівна протягом багатьох років очолювала кафедру української мови і літератури та зарубіжної літератури, намагалася згуртувати педагогів кафедри, і на теперішній час гарні традиції та злагодженість у роботі збереглися. "Пишаюся тим, що вчителі-філологи досягають високих результатів і отримують найбільше нагород та відзнак на святкових урочистостях, а це підвищує рівень НВК серед інших освітніх закладів", - з гордістю зазначила Галина Степанівна. Також вчительці запам"яталось багато нововведень у школі, які продовжуються і сьогодні: родинні свята, клуб "Сім"я, книга, пісня", "Нумо, хлопці", "Водограй". Але з особливим теплом Галина Степанівна пригадує незмінні проводи на пенсію - кожна кафедра готувала неповторні художні номери, з індивідуальним підходом до кожного вчителя, який виходив на заслужений відпочинок. За словами співрозмовниці, вона брала активну участь у художній самодіяльності закладу, була учасником КВК, де суперником був власний син. За період роботи у Волочиському НВК Галина Степанівна випустила 3 класи - 1992, 2004 та 2013 років.Усі випускники здобули освіту, влаштувались на роботу, роз"їхались Україною та за її межі. На жаль, часто вчительці не доводиться з ними спілкуватися, але при нагоді кожен із вихованців висловлює лише теплі відгуки про рідний НВК. Добрим словом та теплотою згадує Галина Степанівна Голобродська і про вчителів кафедри, які вийшли на заслужений відпочинок і присвятили себе родині та внукам. Це Рацідло Раїса Іванівна, яка працювала в Волочиському НВК у 1989-1996 роках, Дмитришена (Сеник) Світлана Василівна (1991-2011 )- вона мала 1 випуск, Слісарчук Надія Федорівна (1989-2004), Пастух Олександр Панасович, Пастух Галина Миколаївна, Мудра Любов Михайлівна, Мельник Людмила Сергіївна (1989-2014). На запитання: "Чи шкодує Галина Степанівна про обрану професію вчителя?" вчителька без вагань відповіла, що ніколи не шкодувала.

Людмила Сергіївна Мельник також з усмішкою згадує, як молоді вчителі допомагали будівельникам у серпні 1989 року. "Навіть наші чоловіки допомагали, щоб швидше навчальний заклад зміг відчинити двері новим учням",- зазначає вчителька. "Все було - і радісні, і сумні моменти, і творчі злети, і прикрі помилки, але всі були дружні та привітні", - говорить Людмила Сергіївна. "Але вчитель - це актор, але його глядачі і слухачі не аплодують йому. Він скульптор, але його роботи ніхто не бачить. Він лікар, але його пацієнти рідко дякують за лікування та далеко не завжди бажають лікуватися. Де ж йому взяти сили для щоденного натхнення? Тільки в самому собі, тільки у свідомості величі своєї справи , - підсумовує вчителька. "На мою думку, відносини між учнем та вчителем ніколи не бувають повністю рівними - на це впливає і різниця у віці, і неоднаковість життєвого досвіду, і різниця поколінь. Але, я в впевнена на 100%, що рівність повинна проявлятись у взаємоповазі, взаєморозумінні, відкритості та щирості. Кожна дитина шукає у вчителі кращого друга та наставника, звернувшись до якого, вона може розраховувати на те, що її вислухають, зрозуміють, сприймуть всі її проблеми та дадуть цінну пораду. Бо педагог – це не просто тітонька, яка вчить рахувати та писати, це дещо значно більше".

 «У 1990 році після декретної відпустки - у мене народилася донечка!- мені запропонували працювати у Волочиській школі №6 (як її тоді називали), -згадує Світлана Василівна Ткачук. «Школа нова,- усі казали,- гарна!» «Чому б не піти?»- подумала я. І з того часу уже стала працювати в новому закладі (довелось,правда, згодом перекваліфікуватися - стала вчителем української мови та літератури).Усі ці роки ябула і керівником шкільного методичного об'єднання вчителів-словесників, і членом журі районних етапів олімпіад з української мови та літератури, Міжнародних конкурсів знавців української мови ім. П. Яцика, мовно-літературних конкурсів ім. Т.Г. Шевченка, районних конкурсів захисту робіт в МАН, конкурсу "Вчитель року", учасником ярмарки « Освіта Хмельниччини на шляхах реформування» та інших щорічних конкурсів. Я завжди буду вдячна колегам за співпрацю!

 Я пам'ятаю учнів – переможців і призерів шкільних, районних олімпіад, конкурсів з української мови та літератури: Балайду В., Вербу Р., Допту А., Козак К., Брицьку Л., Федоркову К., Продан І., Лабазюк В., Коня О., Вінічук С., Андрієвську А., Наумову Є.. А Балайда В.,Брицька Л., Федоркова К. радували мене і на обласних етапах олімпіад, конкурсів! Ваші досягнення, дорогі мої учні,- результат моєї і вашої праці! Ваші перемоги- це нагороди за мою працю!

 Але життя учителя – це не тільки уроки, олімпіади, конкурси… Це і ваші листи, дорогі мої учні, які ви писали мені на останніх уроках української мови чи літератури в навчальному році (до речі, деякі з них ми вже з вами перечитували під час зустрічей).Це наші предметні тижні, під час яких ви були й акторами(пам’ятаєте свої ролі на сцені аматорського театру?), й режисерами вистав. Це конкурси читців, де ви читали власні вірші або твори класиків…Я згадую зараз ваші обличчя, ваші прізвища, дорогенькі мої учні, але не називаю -боюсь когось забути... Це і підготовка до ДПА і ЗНО (пам’ятаєте, скільки диктантів написано і хто вперше здавав незалежне оцінювання?)…

 Але найбільше, звичайно, спогадів завжди у класного керівника! Дорогі мої діти, чи я була класним керівником у вас до 8 класу, чи до 10 та єдиний мій випуск після 11 класу!!!Я вас всіх пам’ятаю і люблю!!! Адже у нас було стільки Днів класу, виховних годин, відкритих уроків, стільки інтелектуальних вечорів, спортивних ігор, пісенних конкурсів «Водограй», новорічних ранків, де ви веселились від душі, танцювали, брали участь у конкурсах, співали! Ми ходили в походи, їздили на екскурсії, навчались, сварилися, мирилися, крім того, брали участь в упорядкуванні шкільної території, парку( а з останнім моїм випуском навіть започаткували у 7 класі клумбу!). Я завжди хотіла допомогти кожному з вас навчитися вірити у свої сили, зрозуміти, що життя - це великий благословенний дар і кожна людина здатна в ньому знайти своє місце. І коли майже на кожне свято одержую вітання від Нагурної О.,Голобродського І.,Бєлякової В., Мельника А., Дідик О., Пазюк Ю.,Балайди В., Гуменюк В., Брицької Л.,Суховецького В., Лапатієва А., Надеіних Наталії і Дарії, Устіяна М.,Гуцалюк Е.,Шаль І.,Бойка І.,Гуменної К. Швець Б та ін.,коли зустрічаю батьків учнів, яких навчала-Чубар Є., Івченко Н.,Кушнір А та Марічки Папірної І. Дудніка Р.,Стокалюка В., Салів Романа і Тараса, Буткевич А.,Гоція АЦимбал В та Безуха В Лещук М.та ін.- і просто чую слова вдячності ,коли учні 9-Б самі організовують свято-прощання зі мною і я бачу в їхніх очах стільки тепла і любові…, коли Присяжна І . на зустрічі випускників дарує мені прикрасу, зроблену її руками, а Сало Р. весь час запрошує танцювати, Кінделевич Р. дякує мені за все і весь 11- А дарує мені мій портрет, на зворотній стороні якого подяки і найкращі побажання від випускників, коли мені повідомляють, що мама Греха В.(відомого уже сьогодні лікаря)приходила з квітами на свято- 30-літній ювілей закладу, щоб привітати мене, коли на святі Останнього Дзвоника до мене підбігають дівчатка з тоді ще 8-В класу зі словами вдячності, коли зустрічаю на вулиці своїх учнів, а вони просто дарують мені усмішку ( про такі «коли» ще можна писати і писати…),- вірю , що недаремно віддано стільки років педагогічній діяльності!

 Волочиський НВК! Ти завжди залишишся в моїй пам’яті, адже стільки приємних спогадів! Тут навчалася моя племінниця- Моркотун Лариса, яка згодом привела до закладу трьох своїх діток - Суховецьких Володимира, Софію( на даний час вони вже стали випускниками) Євгена(учня 9-В класу).Тут навчаються Галас Вероніка та Еліна- мої внучаті племінники! Сюди привели уже своїх дітей мої учні - колишні мої випускники! Я завжди пам’ятатиму тебе, тому що моя єдина донечка Ткачук Олена – твоя випускниця! У твоїх стінах пройшло 29 років мого життя – незабутніх років спілкування з моїми колегами, з моїми учнями, батьками! А це частинка твоєї історії, Волочиський НВК!

 На сьогоднішній день українську мову та літературу у школі викладають майстри своєї справи під керівництвом Яцини Інни Григорівни, прекрасні майстри слова: Ткачук Ірина Вахтангівна, Молотай Юлія Григорівна, Дороганчук Оксана Миколаївна, Пюрко Лілія Володимирівна, Комаровська Інна Олександрівна, Старинська Світлана Павлівна.