Пошук

Статистика

Перегляди статей
828649

ПРОГНОЗ ПОГОДИ

 

Погода в Волочиську

Мамочко, вибач за чорну хустинку…

( 5 Голоси(ів) ) 

Ніщо ніколи так не об`єднує людей, як горе. На сході України досі гинуть люди, які борються за мир, гідність і незалежність нашої країни. Одним з таких людей був Максим Драгосевич, якого, на жаль, вже немає з нами.

В четвер, 13 жовтня відбулося відкриття Меморіальної дошки в пам`ять Драгосевича Максима Дмитровича. В цей день учні закладу разом з вчителями зібрались в актовій залі школи. Спочатку Маньковська Олена Віталіївна розповіла всім біографію цього хлопця: з народження Максимка до його останніх днів. Слухаючи це, на очі накочувались сльози і хотілося плакати.

Його однокласниця, Дідич Оксана присвятила йому вірша. Сама Оксана не може стримати сліз читаючи його, тому вірш зачитала учениця 11-А класу Миколюк Діана. Запрошене на відкриття дошки керівництво району висловило слова співчуття родині Максима та слова подяки за такого героя, який поклав власне життя заради життя інших. Перша вчителька Грицина Тамара Григорівна розповіла, яким розумним, допитливим, веселим і чемним був Максимко й, витираючи сльози, сказала: « Жаль, що немає більше таких». Олег Синицький, Максим Будзан та Антон Гоцій виконали пісню «Солдат України». І на завершення Ірина Сілкіна розказала вірш.

 Після виступів гостей, учнів та вчителів, всі діти разом з класними керівниками, рідними і гостями свята вийшли на подвір`я школи. Спочатку всі вшанували пам`ять про Драгосевича Максима хвилиною мовчання. Рідні та близькі вже не могли стримувати сльози, це була занадто велика втрата для них. Військові побратими, говорячи про Максима, не могли говорити спокійно, слово за словом- і вже голос починав тремтіти, а душа – плакати. Військові відкрили дошку пам`яті про загиблого, а учні в свою чергу понесли квіти до дошок Драгосевича Максима та Климчука Сергія. В той день на вулиці було дуже холодно, але коли лунав гімн України, а у всіх були сльози на очах й величезний сум в душі за загиблим, в спину почав подувати легенький, але дуже теплий вітер. Здавалося, що то наче Максим явився ангелом, який торкнувся до кожного з нас.

 Батьки Максима не змогли приїхати на відкриття, але матуся передала звернення: «Наше горе найбільше, вже гіршого нема. Ми вдячні всім, хто сприяв тому, щоб пам'ять про Максимчика нашого вічною була. Всім бажаємо здоров'я, щоб швидше закінчилась війна, настав спокій і мир і всі українці могли щасливо жити і радіти кожному дню».

 Говорять, що Бог завжди забирає з життя кращих. Вічна пам`ять нашим героям! Ми завжди пам`ятатимемо Вас! Слава Україні! Герої не вмирають!

Юний журналіст Волох Анастасія