Друк

про Волочиськ

Волочиськ - місто в Україні, центр Волочиського району Хмельницької області.

Географічні координати: 49°32' пн.ш. 26°10' сх.д.

Територія - 1461 га.

Місто розташоване на лівому березі річки Збруч (притока Дністра), навпроти смт Підволочиськ (Тернопільська область), на Волинському плато, висота якого над рівнем моря в районі міста сягає 321 м. Рельєф тут хвилястий, розчленований балками.

Місто належить до лісо-степової зони.

Станом на кінець 2008 року, кількість мешканців міста складала 19 729 чоловік.

За національністю :
українців- 96%,
росіян- 2,3%,
поляків - 1,1%.

Перша згадка про місто датована 9 липня 1463 року. Статус міста з 1970 року.

Залізнична станція Волочиськ знаходиться на лінії Гречани-Тернопіль за 62 км від Хмельницького.

Через місто проходить автошлях Ужгород-Тернопіль-Кіровоград-Донецьк (E50).

Через Волочиськ проходять два газопроводи: Дашава-Київ, Київ-Західні області України.

В місті діють мережі стільникового зв’язку операторів "Київстар", "МТС-Україна", "Life".

Історія міста

Волочиськ належить до стародавніх поселень. На території Волочиського району виявлено понад 70 археологічних пам'яток. Це поселення палеоліту, мезоліту, бронзового віку, раннього залізного віку, черняхівської культури та Київської Русі.

У стародавній період територію сучасного Волочиська заселяли слов'янські племена волинян. У IX і X століттях ця місцевість належала до Київської Русі, пізніше - до Галицько-Волинського князівства. У 1241 році цю місцевість захопили і спустошили монголо-татари, які йшли з Києва для загарбання Галича.

У другій чверті XIV століття Волочиськ входив до складу Кузьминського повіту, який охоплював територію південної Волині. Волинь у цей час входила до складу Великого князівства Литовського.

Вперше поселення під назвою "Волочище" згадується в акті про поділ володінь князів Збаразьких від 9 липня 1463 року. Ця дата вважається сьогодні днем народження міста. Назва походить від слова "волочити", тобто тягти волоком. За часів Галицько-Волинського князівства і в наступні віки тут проходив торговельний шлях із Заходу на Схід. Щоб перебратися через річку і її заболочені береги купцям доводилося волочити свої вантажі. На цьому шляху, по обох берегах Збруча виникло два поселення з назвою Волочище. Одне з них, розташоване на лівому березі, в документах 1545 року названо Волочиськом. Пізніше, мабуть, як молодше, поселення на правому березі річки було перейменоване на Підволочиськ.

У 1557 році поміщик князь Владислав Збаразький одержав від уряду право на закладання у Волочиську містечка. У 1583 році у Волочиську (він уже в документах іменується містечком) нараховувалось 135 димів і 675 мешканців. У цей час Волочиськ перетворюється на торговельно-ремісниче містечко, багато жителів якого займаються торгівлею і ремісництвом.

Поселення зазнавало частих набігів завойовників. Недалеко від Волочиська, в південній частині цього краю, проходив "Чорний шлях", один із головних шляхів татарських набігів на українські землі. Наприкінці XV століття кримська орда сильно спустошила Кузьминський повіт, уціліла лише незначна кількість поселень; а польські жовніри майже повністю спалили його в 1580 році.

Зі смертю Ю. Збаразького погас рід князів Збаразьких і Волочиськ за спадщиною в 1631 році переходить у володіння князів Вишневецьких.

У вересні 1648 року козацькі війська Богдана Хмельницького, розгромивши польську армію під Пилявцями, звільнили Волочиськ з-під польсько-шляхетського ярма. Але Волочиськ не був приєднаний до Росії в 1654 році. За Зборівським договором він залишився і надалі під владою шляхетської Польщі. Із затуханням роду князів Вишневецьких, із 1695 року Волочиськом за спадщиною став володіти їх родич Юзеф Потоцький, воєвода Київський.

Економічний розвиток містечка розпочинається з XVIII століття.

У 1772 році Потоцький продав Волочиськ разом з іншими маєтками коронному маршалу Фрідріху Мошинському за 1700 тис. злотих. Мошинський був одним із великих польських магнатів, власністю якого було 1694 тис. десятин землі, 30 682 кріпаки, багато крамниць і промислових підприємств. Наприкінці XVIII-на початку XIX століття граф Мошинський заклав у Волочиську волосний банк, збудував п'ятиповерховий кам'яний палац, приміщення школи, а також палац за 4 версти на схід від містечка, поклавши цим самим початок новому поселенню, яке було названо його іменем - Фрідрихівкою. З цих двох населених пунктів у 1956 році утворилось селище міського типу, а в 1970 році - місто районного підпорядкування Волочиськ.

Після поглинання Правобережної України Росією, Волочиськ ввійшов до складу Староконстянтинівського повіту Волинської губернії. В 1860 році Волочиськ та його околиці було продано новій власниці А.Ледуховській, сім'я якої проживала тут включно по 1917 рік.

У 1866 році у Фрідрихівці вже налічувалося 58 дворів і 167 ревізьких душ (дорослих чоловіків). До початку XIX століття населення містечка було неписьменним, до цього часу тут не було жодної школи. Лише в 1801 році у Волочиську була відкрита однокласна школа, в якій навчалась невелика кількість дітей багатих міщан. Проте, вкінці ХІХ століття тут вже діяло 3 церковно-приходські школи.

У другій половині XIX століття у Волочиську виникає ряд промислових підприємств. У 1860 році вже працював пивоварний завод, який виробляв за рік 9000 відер продукції на суму 900 карбованців, свічковий завод, річне виробництво продукції якого становило 600 карбованців.

У 1870 році німецьке акціонерне товариство "Збруч" збудувало цукровий завод. Того ж року через Волочиськ було прокладено залізницю від Жмеринки, яка з'єднала Київ зі Львовом. Тоді ж було закінчено будівництво Волочиської залізничної станції. 4 листопада 1871 року Підволочиськ був сполучений із Волочиськом, і це була перша колія, що поєднала Галичину зі Східною Україною. Із 1880 року в містечку працює телеграф.

Революція 1905-1907 років знайшла свій відгук серед робітників і селян Волочиського повіту. В кінці грудня 1905 року застрайкували робітники швейних майстерень, в 1907 році - робітники цукрового заводу.

У 1913 році налічувалось 190 приватних крамниць і кілька десятків заїжджих дворів. Працювали церковно-парафіяльна школа, однокласне та двокласне училища, в яких навчалось 261 чол.

Охорона здоров'я жителів Волочиська до революції 1917 року була фактично відсутня. Лікарні в містечку не було. У 1913 році тут нараховувалось лише 4 приватних фельдшери, 5 зубних лікарів і техніків, які брали велику плату за лікування, і 4 повивальні бабки. Серед культурних закладів у Волочиську в 1913 році працювали клуб, кінотеатр, дві бібліотеки і три книжкових магазини. Клуби і бібліотеки були платними, тому ними могли користуватися лише багаті люди.

На початку ХХ століття у Волочиську тричі перебував останній російський цар Микола II.

В період з 1917 по 1920 роки у Волочиську перебувало багато різних військових формувань, які представляли відповідну владу: військові частини Центральної Ради, більшовицькі, Директорії, війська Пілсудського, отамана Тютюнника, Петлюри.

В листопаді 1920 року війська Петлюри були розбиті в Волочиську частинами 8-ої Червонокозачої дивізії під командуванням В.Примакова. Цими подіями закінчилась громадянська війна в Україні.

З 1919 року встановлюється державний кордон по річці Збруч між УРСР та Польською державою. З 1924 року охорону державного кордону здійснювали бійці 22-го Волочиського прикордонного загону, який функціонував по липень 1941 року.

З 1923 року по 1932 рік Волочиський район належав до Проскурівської округи. З 1932 року по 1937 рік Волочиський район був у складі Вінницької області. З 1937 року по 1954 рік Волочиський район був у складі Кам'янець-Подільської області. З 1954 року по даний час Волочиський район у складі Хмельницької області.

З 1923 року Волочиськ - центр району. А в наступному році в районі утворюється ТСОЗи і комуни. Темпи колективізації серед районів західної частини Поділля у Волочиському районі були найвищими. Станом на 10 червня 1932 року тут було усуспільнено 83,4% сільських господарств, а в 1935 році колективізація була повністю завершена.

Внаслідок репресивних методів колективізації у Волочиському районі протягом 1930-1931 років були розорені не тільки заможні господарства, а й господарства значної частини середняків, яким не під силу було витримати "тверді" завдання по хлібопоставці. Сотні вмілих, старанних господарів потрапили до таборів ГУЛАГу, а їх сім'ї були вивезені до сибірських спецпоселень.

В 1929 році у Війтівцях була заснована одна з перших на правобережній Україні МТС, а в жовтні 1932 року організовується Волочиська МТС.

Вагомими були трудові здобутки хліборобів району в 1937 році. Тоді вони зібрали найвищий в Кам'янець-Подільській області урожай зернових - по 17,6 цнт, а цукрових буряків - по 351 цнт.

За одержання найвищого в Україні урожаю солодких коренів, комісія Наркомзему СРСР вручила Волочиському району Перехідний червоний прапор Головцукру.

Великих успіхів досягли промислові підприємства. Цукровий завод було реконструйовано, обладнано новими машинами і апаратурою. В 1940 році він уже випускав за добу 1400 цнт цукру. Цегельний завод збільшив виробництво продукції з 2 млн. штук цегли в 1928 році до 4 млн. у 1940 році. Крім того працювала дзеркальна фабрика, маслозавод, електростанція.

В містечку працювало 8 підприємств побутового обслуговування і громадського харчування, кілька магазинів. Діяла лікарня на 40 ліжок, поліклініка, пологовий будинок, жіноча і дитяча консультації, фельдшерський пункт, аптека.

Дальшого розвитку набула освіта й культура. Серед дорослого населення було повністю ліквідовано неписьменність, працювали дві початкові, семирічна, а з 1934 р. - середня школи, будинок піонерів. В 1940 році діяли 3 дитячі садки.

В 1932 року було відкрито сільськогосподарський технікум, який готував молодших агрономів і зоотехніків. Згодом його перевели в с. Дзеленці. До послуг жителів був будинок культури, кінотеатр і 4 клуби.

В 1934 році відкрилась районна бібліотека для дорослих, а в 1937 районна дитяча бібліотека. З 1 березня 1930 року почала виходити газета "Прикордонний комунар" (сьогодні газета "Зоря").

З липня 1941 року у Волочиськ вступили німецькі війська. Було встановлено окупаційний режим, який зберігся до березня 1944 року. В серпні 1942 року на околиці м. Волочиськ було розстріляно 8634 чол. єврейської національності, в т.ч. 22 радянських військовополонених. В с. Купелі було розстріляно 261 чол. єврейської національності.

В період Другої Світової війни в місті діяла підпільна диверсійна група сприяння партизанському рухові. Такі групи діяли по багатьох селах. За допомогу партизанам німецькі окупанти знищили в 1941-1944 рр. 357 мирних громадян району.

Всього за період війни було замордовано 9297 чол., а 3982 вивезено на примусові роботи до Німеччини.

17 березня 1944 року м. Волочиськ було визволено від німецьких окупантів частинами 10-го Гвардійського Червонопрапорного орденів Суворова і Кутузова Уральсько-Львівського добровольчого танкового корпусу і 18-ї Гвардійської стрілецької дивізії.

Територія району остаточно була звільнена 23 березня 1944 року. В боях за визволення Волочиська загинуло 427 солдатів і офіцерів радянської армії, а за визволення району - 1684 чол. В цілому фашисти завдали населенню району збитків на суму 107.8 млн. крб. (в масштабах довоєнних цін).

2474 жителі Волочиська за подвиги у Великій Вітчизняній війні нагороджені орденами і медалями. 6390 жителів району полягли смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни.

З перших днів визволення розпочалася відбудова. Вже в березні було відбудовано маслозавод та інкубаторну станцію. В 1947 році почав працювати цегельний завод, у 1950 році - цукровий.

З середини 50-х років упродовж два десятиліття колгоспи району "Червона зірка", "Ленінський шлях", за збільшення виробництва і продажі державі сільгосппродукції, неодноразово були учасниками республіканської та Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Великі зміни в промисловому і соціально-культурному житті міста і району відбулися в 60-і роки. В 1965 році побудовано плодоконсервний завод, у 1966 році - швейну фабрику. В 1968 році - філіал ленінградського конденсаторного заводу "Кулон" (теперішній "Номінал"), цегельний завод міжколгоспбуду, завод металовиробів "Метеор", хлібокомбінат, в 1970 році - комбінат хлібопродуктів, цегельний завод "Керамік", в 1971 році - сироробний завод, а також машинобудівний завод філіал Запорізького виробничого об'єднання "Мотор-Січ".

У серпні 1998 року електрифіковано залізничне сполучення міста, що було значною подією як для Волочиська, так і усіх наших земляків.

На сьогоднішній день основними видами промислової продукції міста є пересувні електростанції, цегла, металовироби, конденсатори, консерви, цукор, а також понад 100 найменувань товарів народного споживання.

hotoneporn.xyz xnxx hot video

pornvidwatch.com German Blonde Milf POV

fullteenporno.com Milf teen threesome hardcore

fullxxxpornvid.com
fullxxxpornvid.xyz
pornvidwatch.xyz Old Man Porn- Free Granny

xxxsextres.xyz

xxxsexwatch.net Hot Lesbian Sex
freexxxvideostube.net
xxxmobileporno.org hausa kano hot video
fastmobilesporn.com
freexvideotubes.org

fastmobiporn.org

sextresxxx.net

fullteenporno.xyz

sexmagporn.xyz

hpornvideo.xyz

thebestpornosite.net
adultpornmovie.biz
xxxvideostuber.com
realpornfilms.com
romanporn.com
pornominutes.net
duvpornxxx.com
toutpornxxx.org
eniporn.com
xxxteenhub.info

asianpornxxx.info

hubpornindian.info
hotporntub.info
nesaporns.xyz freeporntix.info pornmalaysia.com
sexmaxfree.xyz

porntrixx.org

pornminutes.org toutpornxxx.net

hollypornxxx.com bengali kolkata maa chele sex video

pornovitube.com
xxxporntimes.net forced teen rape defloration

sexpornweekx.com rajasthani sex village desi video hindi

full sexy mujra anjuman shahzadi xxx maturetube porn